Звернення ініціативної групи з опрацювання проекту створення

 Музею історії Старого Дніпра

«Нема на світі України,

Немає другого Дніпра»

(Т.Г.Шевченко, с.В’юнище, 1845 р.)

У середині XX століття Україна стала епіцентром нерозусних, науково не обгрунтованих , по суті злочинних діянь самої людини, що призвели до великомасштабних лих, тяжких і болісних для людської спільноти.

У результаті будівництва на р.Дніпро каскаду гідроелектростанцій було знищено прадавній Борисфен-Славутич та прилеглі до нього території Середньої Наддніпрянщини, які за свідченням багатьох авторитетних учених слав’яністів різних країн  є прабатьківщиною слав’янства.

На жаль, загибель первозданного Дніпра  - однієї з найчарівніших річок планети  - людство навіть не помітило, не запртестувало, не застерегло від подальшого антропогенного втручання  у природний розвиток екосистем.

Із плином часу підтверджкється не тільки економічна недоцільність, а й дедалі очевиднішим стає колосальне безумство будувати гідроелектростанції із неодмінним затопленням «штучними морями» величезних прибережних територій , що веде до непоправимих втрат, неоціненних з науковох точки зору, культурологічних масивів: геологічного, археологічного, географічного, біологічного, історичного, етнологічного, лінгвістичного… Йдеться також про грубе морально-психологічне  трамування мільйонів переселенців, які, живучи споконвіку понад благодатним Дніпром  - символом національної та державної єдності укоаїнців, у століттях і тисячоліттях берегли матеріальні й духовні надбання предків, їхній багатющий цивілізований досвід. Примусово виселені із рідних місць, відірвані від милих родинних вогнищ, люди розбрелися по всьому Союзу, як сироти-безбатченки, без роду й племені, покинуваши береги Дніпра, виїхали в інші республіки, стали неукраїнськими громадянами.

Від часу затоплення лівобережних і правобережних сіл минуло чимало літ. Багато чого втрачено безповоротно. Та має глибокий громадянський і патріотичний смисл, велике наукове й практичне значення бажання багатьох не дати урватися остаточно золотій нитці історичної пам’яті, пов’язаної з долею Дніпра.

Задум створити Музей історії Старого Дніпра  має на меті уберегти українців від національного безпам’ятства, від утрати ними відчуття генетичної приналежності до землі предків. Експонати омріяного музею хоч невеликою мірою відтворюватимуть багатющий матеріальний, природний та духовний світ наших пращурів у минулих віках і тисячоліттях, яким ми повинні пишатися, світ, що є часткою надбання скарбу культури вселюдської.

Отож, звертаємося передусім до всіх, по всіх усюдах сущих, переселенців-уродженців сіл: Андрушів, В’юнища, Городища, Григорівки, Зарубенців, Козинець, Комарівки,  Лукавиці, Монастирища, Трахтемирова, Цибель із проханням активно включитися в роботу по виданню книг-спогадів та майбутнього музею, експонати якого повинні якнайповніше відтворювати всі етапи життя наддніпрянців: їхню давню історію, героїку оборонців рідної землі, трудову звитягу у мирні дні, натхнення творчої праці, тріумф перемог і гіркоту поразок, лихоліття часів бездержавності – перманентні  голодомори-геноциди, репресії, примусову колективізацію, розкуркулювання, депортації, виселення українців з України шляхом так званих оргнаборів.

Діяльність майбутнього музею має ґрунтуватися на науковій основі та практичному досвіді успішної організації музейної справи, нагромадженому колективом співробітників НІЕЗ «Переяслав». Сподіваємося, соратники легендарного Михайла Сікорського згодяться на те, щоб Музей історії затоплених сіл (Музей історії Старого Дніпра) став одним із підрозділів загальної музейної експозиції. На наш погляд, саме на території заповідника має бути визначений об’єкт для нагромадження експонатів майбутнього музею.

Наше звернення також до тих, хто працював на спорудженні Канівської ГЕС і при підготовці до затоплення дна майбутньої водойми: проектантів, будівельників, експлуатаційників гідротехнічних споруд, працівників «Укррічфлоту», архівних установ різних рівнів. Добротні підвалини в наукову основу музею спроможні закласти вчені-землезнавці та інші відомі особистості, доля яких поєднала із  Переяславською землею.

Звертаємося також до наших сусідів  з Бориспільського, Обухівського, Кагарлицького та Миронівського районів Київщини, жителів Черкащини, всього Придніпров’я з пропозицією підтримати наше починання.

Особливі наші надії на глибоке розуміння важливості цього проекту студентством та науковцями педуніверситету імені Григорія Сковороди. Тут безмежне поле для досліджень проблем фахівцями різних галузей науки: археологами й істориками, географами й біологами, лінгвістами й етнологами, філософами й психологами, соціологами й економістами. Багатство матеріалів із обговорюваних проблем створює можливості для написання не тільки курсових, дипломних, магістерських робіт, а й проведення дисертаційних досліджень.

Сподіваємося також на підтримку нашої ініціативи ( і не тільки моральну) органами місцевої влади  - сільськими, районними та міськими радами, на теренах яких проживають переселенці, а також на державне розуміння важливості збереження історичної пам’яті міською, районною та обласною держадміністраціями. І всією громадськістю, не байдужою до минулого, сучасного та майбутнього України.  

Надіємося на ваше розуміння і підтримку!

Віталій Іващенко, переяславець, Заслужений будівельник України;

Анатолій Шпиталь, уродженець с. В’юнища, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка, НАН України;

Іван Шпиталь, уродженець с.В’юнища, член Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України;

Петро Боярин, уродженець с.Городища, ветеран праці Київського метрополітену;

Олександр Глушко, уродженець с.Городища, ветеран Збройних Сил;

Олександр Удод, уродженець с.Городища, ветеран МВС України, полковник, Герой Чорнобиля;

Олександр Мельник, президент Всеукраїнського фонду сприяння розвитку геоінформативних