Краєзнавець Переяславщини Микола Михняк в останні дні життя встиг побачити свою щойновидану книгу
З головою ГО «Старий Дніпро» Віталієм Іващенком та головою фонду «Рідна країна» Миколою Томенком
під час презентації книги про Трахтемирів та Монастирок (2020 р.)
04.02.2023 рік 15:10
Цього тижня минає 40 днів, як після тяжкої недуги на 77-му році життя пішов у Вічність Микола Кононович МИХНЯК, відомий на Переяславщині журналіст і краєзнавець. Друзі і колеги згадують про нього як людину творчої душі і закохану в рідний край.
Народився Микола Кононович 27 березня 1946 року в с. Дем’янці. Однак його дитинство, починаючи із шестирічного віку, а також юність пройшли на правобережжі, в придніпровському селі Трахтемирів. Воно належало до Переяслав-Хмельницького району аж до відселення його жителів після спорудження Канівської ГЕС. Туди направили на роботу в колгосп ім. Горького бухгалтером його батька Конона Трохимовича.
Саме завдяки мальовничій трахтемирівській природі у допитливого хлопця з’явилася неймовірна жага до подорожей, романтики, нових знань. Мріяв вступити до Херсонського морехідного училища. Проте склалося по-іншому.
Ось як він пише про це у книзі «Були над Дніпром Трахтемирів і Монастирок»: «Найбільше вихідців із Трахтемирова стали геологами. А справа була в тому, що в Київському геологорозвідувальному технікумі головою профкому і викладачем працював земляк – Павло Євграфович Чередник, який пізніше очолив і республіканську профспілку працівників геологічної галузі. От батьки «чада», якого хотіли вивести в люди, і просили земляка, щоб «посприяв» поступити в технікум.
Микола Михняк (1983 р.)
Була в трахтемирівців іще одна дуже впливова людина – міністр геології УРСР Михайло Котиков, дружина якого Марія Аврамівна Чередник – уродженка цього села. Сам міністр не раз проводив свою відпустку теж у Трахтемирові, приїздив, так би мовити, «до тещі на млинці», тож майже щоліта на березі Дніпра можна було бачити його чорний «ЗИМ». Тому коли і мене дома умовили поступити саме в цей технікум (прощай, Херсон), бо, мовляв, усі ж там та й додому близько, то батько заручився підтримкою саме його дружини. Проте потім Марія Аврамівна зателефонувала і сказала: «Наша підтримка не знадобилася, ваш син прекрасно здав екзамени і легко пройшов конкурс».
Вступивши до технікуму 15-річним, а згодом закінчивши ще й геологічний факультет Київського державного університету, Микола Кононович загалом більше двох десятиліть присвятив геологічній справі. Працював у геологорозвідці корисних копалин у Сибіру, в районах Крайньої Півночі та на Кольському півострові. Завдяки рідкісній відповідальності та здобутому авторитету неодноразово призначався керівником пошукових експедицій. Там, в м. Апатити, знайшов і свою «другу половинку» – дружину Любу, з якою пройшов по життю пліч-о-пліч 42 роки.
Однак Україна завжди була в його серці, і він не міг не повернутися до рідного краю. З 1984 року він знову в Переяславі і тепер віддається ще одному своєму захопленню – друкованим словом. У газеті «Комуністична праця» («Вісник Переяславщини») працює кореспондентом, а згодом завідувачем промислового відділу редакції.
У цей час з-під його пера вийшло безліч актуальних, проблемних статей, та найбільше він любив писати про людей. І при цьому не про керівників-начальників, а про простих трудівників, які своєю важкою працею, своїми мозолями забезпечували прогрес суспільства. Згодом були інші місцеві періодичні видання: «Діловий Переяслав», «Папірус», «Переяславська Рада» та столичний журнал «Економіст» – загалом три десятиліття присвятив Микола Кононович журналістській професії.
А після виходу на пенсію в 2016 році разом із колегами з громадської організації «Старий Дніпро» наважується на втілення грандіозного проекту – підготовки та видання циклу книг про затоплені Канівським водосховищем села Переяславщини.
У редакції газети з поетом Володимиром Шовкошитним. 1985 р.
(Хто ж тоді знав, що книги серії «Затоплені села Переяславщини» колись друкуватимуться у видавництві "Український пріоритет")
Микола Кононович з ентузіазмом взявся за справу – відвідував архіви, записував спогади колишніх мешканців, збирав і опрацьовував оригінальні документи та фотографії тих часів. Опрацьовував усе скрупульозно, боячись допустити щонайменших помилок, і разом з тим поспішаючи, адже кожен наступний день загрожував втратою цінної інформації – помирали очевидці, знищувалися, пропадали документи.
Працював напружено, не рахуючись з власним часом, інколи навіть на шкоду якимось домашнім ділам. І ця надзвичайна продуктивність не могла не принести успіхи: він устиг стати автором чотирьох книг запланованої ГО «Старий Дніпро» серії «Затоплені села Переяславщини».
Недарма ж бо улюбленою приповідкою Миколи Кононовича була: «Нам спокій тільки снився». Спочатку вийшла книга про Андруші «Затоплений рай» (2018), згодом – «Нам Підсінне тепер тільки сниться…» (2019), потім уже згадувана «Були над Дніпром Трахтемирів і Монастирок» (2020). А наприкінці 2022-го побачила і остання його книга як автора-упорядника – «Городище було, немов у вінку». Він ще встиг побачити її, потримати в руках…
І ось його не стало… На жаль, так нерідко буває: лише із втратою людини, з якою жив, працював поруч, усвідомлюєш усю непоправність цієї події – для рідних, друзів, колег, всієї Переяславщини.
Нам його не вистачатиме. Його неможливо замінити. Залишається лише пообіцяти: світлу пам’ять про Миколу Кононовича ми навічно збережемо в наших серцях.
Володимир Шовкошитний, Сергій Доброскок, Віталій Іващенко, Валерій Шкребтієнко, Галина Карпенко, Валентина Батрак, Олександр Колибенко, Тарас Нагайко, Микола Чирков, Олександр Сулима, Сергій Кручененко
Джерело: https://pereiaslav.city/articles/263439/mikola-mihnyak-chasto-kazav-nam-spokij-tilki-snitsya
