«СЕЛО АНДРУШІ на Переяславщині»

Історико-етнографічний нарис

за архівними матеріалами Дмитра Косарика

Ця книга видрукувана у 2016 році спільними зусиллями Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського (м.Київ) та Громадської організації «Старий Дніпро» ( м.Переяслав-Хмельницький) і стала черговим (третім по рахунку) виданням циклу «Затоплені села Переяславщини». Першим дослідженням стали спогади Михайла Лесика «Циблі – моє рідне село на Переяславщині» (2007), пізніше (2015) був виданий історико-краєзнавчий нарис Софії Сорокової «Не летять ластівки у Зарубинці».

Видання, про яке ми ведемо мову, висвітлює історію придніпровського села Андруші з давніх давен до початку минулого століття, точніше до 1920 року.

Як науковий співробітник ІМФЕ Дмитро Косарик (Коваленко) займався збиранням фольклорних, діалектологічних та етнографічних матеріалів і з цією метою здійснював поїздки в села, що підлягали затопленню під час будівництва Кременчуцької та Канівської ГЕС. Одне із цих сіл,   яких уже немає на карті України, - Андруші на Переяславщині – займає значне місце в науковій і творчій спадщині дослідника. На жаль, за його життя зібрані у 1958 році матеріали не були опубліковані, і тільки тепер ми маємо змогу гортати сторінки цього унікального видання. Воно має 13 розділів, із назв яких уже можна судити про зміст книги: «Огляд історичних подій у селі до 1917 року», «Локальні особливості народної культури», «Житло та господарчі будівлі», «Інтер’єр селянської хати», «Еволюція ремесел та виробничого побуту», «Домашні промисли», «Назви предметів рільництва», «Тваринництво», « Етнографічна характеристика народного одягу», «Народна їжа», «Календарні обряди», «Громадський побут», «Дозвілля молоді».

Ось як в цілому характеризують книгу її упорядники - науковці ІМФЕ Валентина Борисенко, Оксана Рубан, Світлана Стефанович та Надія Федорович.

«…дослідження Дмитра Косарика написане в нелегкі 1950-і роки. Можна сказати, що весь твір пронизаний страхом за життя, бо майже в кожному реченні дослідник таврував «капіталізм» і уникав описувати зміни після встановлення радянської влади. «Класовий підхід», який був основою ідеологічних настанов , проглядається в описуванні їжі селян, одягу, усіх етнографічних замальовок. 1933 рік Д. Косарик взагалі замовчує, начебто його й не було. Хоча старожили села добре пам’ятали, як до них приходили зі щупачами та штурхали скрізь, де підозрювали сховок чогось їстівного.

Показово, що ідеологічна заангажованість автора нарису постійно вступала в апртиріччя з викладеним фактажем про життя та побут селян Андрушів.

Класовий підхід убачається й у відчайдушній критиці Дмитром Косариком діяльності монахів монастиря. Їх змальовано з негативного боку, що було цілком властивим тогочасній радянській науці. Ми залишили його атеїстичні погляди в змалювання побуту монахів та священнослужителів і сподіваємося, що читач осягне глибину впливу на автора репресивно-тоталітарної епохи.

У праці Д.Косарика, окрім детального огляду історичних подій у с.Андруші до 1917 року, здійснено аналіз локальних особливостей народної культури села, еволюції ремесел та виробничого побуту андрушан, дано етнографічну характеристику народного одягу та харчування селян, дослідження календарних обрядів, громадського побуту й дозвілля молоді. Увагу автора привертає багата етнографічна термінологія, особливо народна термінологія матеріальної культури, яка склалась в побутувала в Андрушах. У нарисі ретельно розглянуто діалектні особливості мови андрушан та терміни місцевої топоніміки.

Під час підготовки рукопису до друку ми намагалися максимально зберегти стиль автора, особливості лексики, його бачення історичних подій тощо. Проте коли в тексті досить часто вживалися такі терміни, як «капіталізм», то відбувалися незначні коригування вживання подібних означень.

Було розтлумачено місцеві назви, зокрема вживання назви «ліса» на означення плетеного тину; плетений комин на горищі також називався «ліса». По тексту зроблено ряд пояснень до маловідомих назв тих чи інших предметів домашнього начиння, елементів одягу, житла, господарських знарядь.

Опублікування нарису не тільки збагатить конкретними історичними та етнографічними відомостями джерельну базу науки, а й сприятиме збереженню пам’яті про козацьке село Андруші, оспіване у творчості Тараса Шевченка».

Хто не зміг придбати цю книгу, адже вона видрукувана обмеженим тиражем, зможе прочитати її на сайті Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського, зайти на який можна, зупинивши курсор на логотипі Інституту на Головній сторінці нашого сайту в підрозділі «Наші партнери».

ГО «Старий Дніпро»