Справи колгоспні
Надто мало інформації маємо про те, як і чим жило Підсінне та його люди в перші післяреволюційні роки, в часи голодомору 1932-33 років і сталінських репресій 1937 року, адже ровесників тих часів майже немає уже в живих, а архіви не збереглися. І тільки спогади нащадків, яким у свій час дещо розповіли діди і батьки, у якійсь мірі заповнюють цю прогалину. Дещо інша картина періоду після 1943 року, коли Переяславщина була звільнена від німецько-фашистських загарбників, адже і в колгоспі, і в сільраді велась певна офіційна документація, яка здавалася в районний архів і якою ми маємо змогу користуватися і сьогодні.
Тож давайте погортаємо пожовтілі від часу листочки паперу і дізнаємося, чим жили колгоспники у перші повоєнні роки. Вибірково наводимо рішення загальних зборів та засідань правління колгоспу. У передмові до опису протоколів говориться, що колгосп носив ім’я Шевченка, а з 1955 року – «Перемога», що протоколи засідань правління і загальних зборів почали вести 23 листопада 1943 року, тобто через два місяці після звільнення Переяславщини від німецько-фашистських окупантів.
У річному звіті за 1943 рік зазначено: «Колгосп звільнений від окупації 23 вересня 1943 р. Всього в колгоспі дворів 230. В них населення 686, в т.ч. мужчин от 16 до 60 – 59 чол., жінок від 16 до 55 – 293 чол. , підлітків від 12 до 16 років – 49. Працездатних, які роблять у промисловості, а живуть у колгоспі – 14. Всього нараховано трудоднів – 2355; число бригад в колгоспі -5, у них працюючих колгоспників – 196; великої рогатої худоби на 1.01.44 – 66, у т.ч. 20 волів, 46 телят; птиці різної (кури і півні) – 92; коней – 50». У колгоспі також було один механічний млин, кузня, двигун, 35 кінних плугів, 122 культиватори, 2 віялки, 23 вози, 20 саней, 15 комплектів збруї, вага.
Ось які рішення приймалися на загальних зборах колгоспу від 23.11. 43 р.: «Усуспільнення тяглової сили, реманенту та збруї провести до 25.11.43р., а згідно проведеного обліку фуражу по колгоспниках, залишити сіна на корову по 50 пудів, решту сіна забрати в кожного колгоспника для усуспільненої худоби, сіно брати по потрібності»; у рішенні від 17 січня 1944 року, на яких були присутні 78 колгоспників: «Обрати головою колгоспу Забіяку Олександра Платоновича, заступником голови колгоспу Сюськало Саньку Семенову. До ревізійної комісії колгоспу обрати Черевко Хроль Ільків, Перчук Тетяна Васильова, Шинкар Варка Йосипова. Затвердити інвентарний баланс колгоспного майна станом на 1.01.1944 р в сумі 88 515 крб, довнести 4 будівлі і 4 колодязі».
8 березня 1944 р. збори, на яких були присутніми 268 членів колгоспу із 390, знову повертаються до питання, як же прогодувати колгоспну худобу і приймають таке рішення: «Оскільки весняні польові роботи уже почалися, із завтрашнього дня всю тяглову силу колгоспу потрібно звести на бригаду від тих колгоспників, що були в них на утриманні. Для годівлі тяглової сили также звезти фураж на бригаду, який узять у колгоспників позичково до нового урожаю 1944 року. Фураж, сіно і солому брати в усіх колгоспників з таким розрахунком, щоб кожному колгоспнику залишити сіна на одну корову 15 пудів, а решту всі лишки забрати до колгоспу як позичково. У тих колгоспників, у яких сіна немає, потрібно взяти на фураж по 50 кг картоплі як позичково, ті колгоспники, які продали своє сіно в другі села – взяти на фураж у них картоплі по 170 кг з кожного».
6 квітня 1944 р. загальні збори вирішують: «Закріпити тяглову силу: I бригада – 11 коней і 2 воли, II бригада відповідно 8 і 4, III бригада – 1 і 2, IV бригада – 8 і 4, V бригада – 9 і 4. Ділянки землі закріпити за всіма бригадами рівномірно, як користувалися в 1941 році. План ярого посіву всіх культур: ячмінь і овес – 34 га, проса всім бригадам по 12 га, гречки – по 16 га, квасолі – по 1 га, валер’яну по 4 га, конопель по 5 га, рижію по 1,6 га, корм. буряк - 1.5 га (у тому числі гарбузи – 0.5 га), картоплі по 3 га, капуста – 1 га, помідори – 1 га, огірки – 0,5 га, морква – о.3 га, баштан – 0,6 га, пар – 15 га».
Збори від 17 квітня 1944 р.: «Виділити пастухом громадської череди Полтавця Терешка Марковича, оплату призначити за трудодні, які будуть вирахувані з кожного власника худоби по 0,04 трудодня за кожну голову в череді. Підпасича підшукати пастуху самому».
2 травня 1944 року правління колгоспу приймає рішення «Про сушку картоплі в кількості 232 центнери для Червоної Армії. Оголосити через бригадирів і ланкових до кожного двору насушити картоплі по 10 кг і здати до споживчої кооперації»
14 травня 1944 року загальні збори чисельністю 283 особи вирішили: «Встановити норму для роботи коровами колгоспників 2/3 норми на коня. Розглянули відношення прокурора Переяславського району про загинувше колгоспне жито 12 кіп на степу зимою 1944 р. Винуватцем поставлено бригадира 1-ї бригади Керекезу Грицька Ів. Загальні збори визнають, що це вина всього колгоспу, жито списати на збитки колгоспу».
27 липня 1944 р. правління колгоспу розглянуло заяви Гич Векли Зінькової і Коваль Марфи Йосипової про відпуск соломи – кулів на вкривання хат. Вирішили відпустити в рахунок авансу з умовою, що вони самі собі намолотять; товкти пшоно у ступі – 10 кг проса на 1 трудодень, молоть зерно у кінному млині – норма 2 ц».
На засіданні правління від 29.12.44 р. вирішили: «Поскільки тягла лічиться в колгоспі мало, потрібно запрягать корови. Зобов’язать бригадирів в одноденний срок облічить по бригадах корови і підпарувать їх, яка з якою буде ходить. Голові колгоспу визвать веткомісію, щоб встановить тільність кожної корови, коли її можна запрягать».
Про суворі вимоги до колгоспників у період воєнного часу говорять такі записи в протоколах початку 1945 року: «…роботу голови колгоспу Будаєва рахувати погано і голову колгоспу, який надалі не може керувати колгоспом, з роботи зняти…обрати головою колгоспу Заболотного Грицька Данилова. …Всі колгоспники не повинні відмовлятися від роботи. Як бригадир загада на роботу, то без ніякого відказу іти на роботу, кроме яка причина. В разі, хто буде відмовлятися від роботи, то мусить управа колгоспу штрафувати і аж до виключення з колгоспу і до віддання до суду… Про збитки колгоспу колгоспниками, які нанесли колгоспу свині колгоспників, які вирили картоплю з кагатів і стравили 5 центнерів картоплі… Постановила управа колгоспу на роботу виходить до схід сонця і закінчить роботу до заходу сонця. В разі буде не виконуватися, буде притягаться до суворої відповідальності… Тяглову силу видавати безплатно колгоспникам до лікарні, до млина, перевозка дров, а на другі потреби встановити платню, а саме: оранка городів за 1 сотку 1 крб., до базару в Переяслав – 20 крб., на інше до 10 км – 10 крб… Постановили: всі телята нар. 1945 р. законтрактувати і скласти з колгоспом договора про контрактацію телят і здать теля на ферму у шестимісячному віці. В разі хто буде суперечить і не приведе теляти на колгоспну ферму, буде притягнутий до слідчих органів… розглядали списки колгоспників, які не виробили обов’язкового мінімуму трудоднів з 16.06 по 16.08 .45 р. З поважних причин – 6 чол.(учні школи), 12 жінок по хворості, через малих дітей – 40, і 28 підлітків, які є учнями школи. Не виробив мінімуму без причини Хобта Володимир Грицьків, який будучи виключеним із школи на початку травня ухилявся від виходу на роботу – віддати до суду».
У протоколі засідання правління від 30 квітня 1945 року значиться: «Встановити норми виробітку - молоть дерть на жорнах руками – 10 кг на 1 трудодень, товкти просо на пшоно – 8 кг на трудодень, за перебування малих телят зимою у хаті Романюти Ганни зарахувати за 34 дні по 10,8 трудодня, за перебування хворих бичків зимою у хаті Забіяки Бориса Ів. зарахувати по 10 трудоднів за місяць, за перебування майстерні зимою у хаті Керекези Кирила – за 1 міс – 10 трудоднів».
23 вересня 1945 року правління вирішує: «Відрахувати по 1 трудодню з кожного працездатного колгоспника на допомогу сиротам і дітям загинувших батьків; відрахувати з колгоспних прибутків 300 крб. для райздраввідділу на заходи по ремонту лікарень; видати із фонду допомоги 3 центнери картоплі колгоспниці Галич Домасі Павлової, тому що вона тільки прибула з Німеччини і нема чого їсти»
5 листопада на загальних зборах колгоспу прийняли рішення: «На відзнаку 28-х роковин Жовтневої Революції забити по вибраковці скоту ВРХ для видачі м’яса членам колгоспу на двір від 1 до 2 кг в залежності від сім’ї двора». А наступного дня уже правління вирішує до цієї дати: «Преміювати по 100 крб – 3 чол., по 50 крб. – 10 чол., в т.ч. Перчук Т.В., 6 чол. видать матерію у премію (2 або 2,5м), двом чоловікам видать у премію по поросяті»
У липні 1946 р. правління вирішує: «Придбати автомашину, для чого продати хліба на ринку…заява гр.-на с.Єрковець Шоки Грицька Кузьмовича про вступ до колгоспу – відмовити, бо він громадянин с.Єрковець і в час окупації був поліцаєм на селі… бригадиром 2-ї бригади виділити демобілізованого червоноармійця Перчук Ігоря, якому завтра прийняти бригаду, він же буде і вагарем біля молотарки… про видачу кулів житньої соломи колгоспникам на вкривання хат – для заохочення молотьби жита ціпами видавати колгоспникам намолочених 50% кулів, а інша половина – в колгоспі».
31 жовтня 1946 року на засіданні правління розглядалася доповідна голови ревкомісії Черевка, що «під час возовиці картоплі у Галич Марусі Савичної діти по дорозі розібрали пів воза картоплі. Виявлено, що учні – діти колгоспників згортали із воза картоплю у приготовані зарані торби. Постановили: возія попередити за недбайливість, а на батьків дітей нанести на рахунок по 25 кг. Докладна бригадира II бригади Середи П.Г. про те, що діти Матюк Наталки ходять по плантації колгоспу, де не закінчена уборка картоплі і збирають для себе – попередити Матюк Н. щоб дітей більше не посилала і заборонити збирання будь-якої картоплі по полю до повного закінчення уборки всіх просапних…».
Про те, як виживали в Підсінному у голодному 1947 році теж є письмові свідчення. «Новообраному голові колгоспу Полтавцю Г.В. розпочати роботу з 7 лютого. 30 сімей просять видати харчову позику - 2 ц зерна. Сім’ї дуже нуждаються, видати на одного непрацездатного 3 кг зерна. Нестача фуражу в колгоспників, допомога іншим колгоспникам згідно постанови загальних зборів. Заяви колгоспників про видачу із колгоспу харчової допомоги: Полтавець Ганни Федорівни, Мамітько Мелашки Гордіївни, Забіяки Палажки Тимошової і Клименко Ганни Ливкової – відмовити за браком усяких продуктів харчування у колгоспі. Видать, які крайнє голодають і працюють в колгоспі, відходів зернових: Полтавець Мотря Логвинівна, Степаненко Ганна Михайлівна, Пиріг Катерина Тимошова -10 кг. Заява Малишка Петра Андріянового про видачу йому з колгоспу хліба, як демобілізованому із армії – відмовити, в колгоспі хліба ніякого нема, крім посіву, при наявності видать. Заява Матюка Ничипора Яковиного про видачу йому допомоги 200 крб. і продуктів харчування для відправки його сліпої дівчини до школи сліпих – видати відходів зернових 10 кг і картоплі 10 кг, грошей немає. Заява від колгоспу ім. Горького села Трахтомирова про відпуск позичково картоплі 10 ц на посів – відпустити при умові , що буде дозвіл райради депутатів трудящих. Заява Матюка Йосипа Даниловича про харчову допомогу – що він старий, мав 3-х синів, які загинули на фронті, видавати щомісяця по 4 кг зерна з фонду допомоги. Акт про розірвання вовками коня «Ливон», акт про загибель кобили «Луна» через напування недоброякісною водою. Акт про покражу конопель плосконі 23 горстки Керекезою Марією Макаровою.
Загальні збори колгоспу 5 липня 1947 року вирішують: «На уборку урожаю залучити всіх колгоспників, підлітків і піонерів – складати снопи». На засідання правління 10 серпня присутній представник райкому КП (б) Саворський Д.С. – обговорення листа від колгоспників робітників МТС, радгоспів і спеціалістів с/г Київської області тов. Сталіну. Прийняли резолюцію: «Ми, колгоспники і колгоспниці колгоспу ім. Шевченка с. Підсінного цілком приєднуємося і зобов’язуємося працювати чесно, не покладаючи пук на зміцнення нашої Батьківщини, щоб зробити її ще більш могутньою, а життя народу – щасливим».
Перша спроба радянської влади знищити село Підсінне датується 1951 роком. Питання пр. передачу земель колгоспу в розпорядження артполігону та переселення с. Підсінного на друге місце розглядалося 2 лютого на загальних зборах колгоспників, на яких були присутні 317 колгоспників із 464 його членів. Голова райвиконкому Батрак П.І. у своєму виступі зокрема сказав: «У районі ваш колгосп самий відсталий, а в країні проходить укрупнення колгоспів. Пропонуємо приєднати колгосп до Дем’янець і Бабачихи. Питання про переселення села стоїть уже два роки. Ваше село переселятиметься за рахунок держави, потрібна лише згода колгоспу і представників влади. Одноразово потрібна згода колгоспу про передачу колгоспних земель 2463 га артполігону. Ми віддаємо землю для Радянської армії. Ми в оточенні капіталістів, які шалено готуються до війни, готують нову техніку, атомні і водородні бомби, епідемічеські снаряди. Ми бачимо варварське відношення американців у Кореї. Ми будемо просити в Уряду такі великі кошти, як 25 тис. 600 крб. в середньому для переселення одного господарства колгоспника, щоб побудувати село по новому проекту з домами по 2-3 кімнати і кухнею. Другий секретар райкому КП (б) У Єрмольєв у своєму виступі говорив про те, що у Черкаському районі зараз іде будівництво агромістечка, у нашому районі теж намічено будівництво такого агромістечка і на долю Підсінного випадає першими почати. Та мудрі селяни не спокушались на солодкі обіцянки. Степаненко А.Л. сказав, що «кожний рік артполігон віддає в найми свою територію площею коло 3000 га під випас худоби колгоспів і радгоспів, за що бере плату і не проводить ні стрельб, ні навчань». Галич І.Л. : «щоб наш колгосп приєднать до с.Дівички, всю землю приєднать, а село не переселять і оставить на старому місці», Гич М.Ф. : «Всім видно зараз, що Яшники теж мішали артполігону і тепер артполігон віддає їх під випас худоби, те ж буде і з землями Підсінного», Перчук І.І.: «Справа про виселення почалася ще в 1948 році, коли в село приїжджали представник артполігону, вони не погодилися з межами, які були нанесені в акті про закріплення землі навічно за колгоспом і заявили, що землю ми відберемо». За пропозицію «Землю колгоспу 2463 га передати полігону, а село переселити в с.Дем’янці за рахунок держави» проголосувало лише 11 осіб, а 306 були проти. Підсінне і його жителів на деякий час залишили в спокої, але ненадовго.
У 18 листопада 1958 року з цього приводу знову скликають загальні збори колгоспу (присутні 348 членів к-пу). За столом у президії секретар КПУ Красов, заступник голови райвиконкому Попко, старший землевпорядник району Євсєєв, представник Київського військового округу підполковник Добраковський. Іван Красов сказав, що «у зв’язку з розвитком військової техніки потрібно розширити полігон, потрібний для навчання військових частин, а село Підсінне живе у несприятливих умовах, щорічно заливається водою, урожайність мала»; Попко: «Облвиконком ставить питання про розширення полігону і переселення Підсінного і ми повинні його виконати»; Добраковський: «Для проведення правильного навчання військових частин потрібно розширити полігон, а при переселенні будуть надані всі умови, переселятися можна хто куди хоче колгоспом чи індивідуально; Середа А.Г: «Можливо багато колгоспників і згодилися б переселитися, коли б держава построїла хати на новому місці, особливо це потрібно для вдів, пристарілих і сиріт». Тож Красов вніс попозицію виділити комісію і послати на розгляд до колгоспів, які вже переселилися в райони Каховки і Кременчука і на цьому збори розійшлися, навіть не приступивши до голосування.
Та через 10 днів нові загальні збори (377 колгоспників), але начальницьке представництво більш високе і широке: попередній склад приїжджих доповнили представник Ради Міністрів УРСР Філякевич та голова райвиконкому Хмельницький, а розмова все та ж – переселяйтесь та й усе, а ми вам усі блага. Але Красов при цьому зауважив, що «раз треба переселятися, то треба, але адміністративно ніхто переселяти не буде, переселятися повинні свідомо, самі». І підсіняни показали свою свідомість при голосуванні: «за» ніхто не проголосував, «проти» одноголосно. У рішенні записали: «Села Підсінного не переселяти і землі артполігону не передавати». Та й цього рішення було замало, щоб зберегти село, довелося ще посилати «ходоків» у Москву до коридорів Міністерства і все ж добилися свого. В черговий раз підсінянам вдалося відстояти своє село, але це тривало тільки до рішення про побудову Канівської ГЕС.
Того ж таки 1958 року загальні збори колгоспу в передостанні день року – 30 грудня – вирішили об’єднатися з колгоспом ім. Б.Хмельницького (с.Стовп’яги) і назвати укрупнене господарство «Ім. XXI з’їзду КПРС» (трохи згодом перейменували в колгосп «Перемога»), а головою обрали Бечка О.В.
