Трахтемирів

Відомі земляки-трахтемирівці

Відомі земляки

Котикова Олена Михайлівна, 1957 р.н. 

- доктор педагогічних наук, професорОлена Мих. 0001, завідувач кафедри соціальних технологій Національного авіаційного університету. Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого за спеціальністю «Театрознавство», своє раннє дитинство провела в Трахтемирові. Вона зібрала і любязно надала ГО «Старий Дніпро» матеріали про свою бабусю, добре відому в Трахтемирові і в цілому на Переяславщині – Чередник Єлизавету Макарівну та про свого батька, відомого геолога і урядовця 60-70-х років Михайла Андрійовича Котикова, котрий любив Трахтемирів, часто там бував і намагався захистити село від затоплення.

Чередник Єлизавета Макарівна (1900-1993)

Макаровна 40004

Народилася в Трахтемирові у 1900 році, померла у 93-річному віці. Жила, як і більшість односельців. У 19 років вийшла заміж за сільського хлопця – Чередника Оврама Логвиновича (1901-1943). Мали трьох дітей: доньку Марію 1920 р.н.,сина Володимира 1921 р.н. та доньку Ніну 1927 р. н. 

Небайдужість до долі односельців і активна громадянська позиція сприяли тому, що у 33-у році Єлизавету Макарівну (у селі її називали Лисаветою)   обирають головою сільради.

Перед війною Єлизаветі Чередник довелося попрацювати ще й у "Заготльоні" та у районному відділі народної освіти, а в суворі часи воєнного лихоліття вона чим могла допомагала місцевим партизанам. Та ця ж війна принесла неабияке горе в сім’ю: у 1943 році одержала похоронку на чоловіка – загинув під Сталінградом. Пропав безвісти і син Володимир, який устиг закінчити медучилище і пішов на війну як військовий фельдшер. Є деякі свідчення, що він потрапив у полон і загинув у концтаборі м. Дахау.

Та війна відійшла в минуле, треба було жити і працювати. І знову не були забуті ділові якості Єлизавети Макарівни. На сесії міської ради 22 квітня 1944 р. її призначають головою виконкому Переяслав-Хмельницької міської ради і на цій посаді вона працювала до 28 серпня 1945 року. У Трахтемирові говорили, що саме за сприяння Чередник Л.М. селу були передані острови і сінокоси на Лівобережжі. У старі часи все це належало Трахтемирову, адже він контролював і дорогу, і міст державного значення, а потім забрали. А вона відновила справедливість.

Молодша донька Ніна(1927-2008) закінчила Київський педінститут ім. Горького за спеціальністю «Психологія». Кандидат психологічних наук. Протягом 1970-80 років працювала головним спеціалістом з освіти у Мосраді, була відповідальною за стан освіти у всіх школах та дошкільних закладах м. Москви.

Старша донька Марія (1920-2004)також закінчила Київський педінститут ім. Горького за спеціальністю «Учитель фізики». Викладала цей предмет у школах м.Києва, Київському геологорозвідувальному технікумі. Кандидат педагогічних наук. Працювала доцентом кафедри методики фізики у педінституті, який закінчувала, та майже 20 років (1963-1981) доцентом кафедри фізики Київського інституту харчової промисловості (нині Національний університет харчових технологій). Має двох дочок – Світлану та Олену, які також займаються викладацькою діяльністю. Їх батько і чоловік Марії Аврамівни –

Михайло Андрійович Котиков (1913-1986)

 Котиков 7 0011

Закінчив Дніпропетровський гірничий інститут, отримав спеціальність інженер-гідрогеолог, кваліфікація – гірничий інженер. Понад 20 років керував геологорозвідувальною галуззю УРСР. З 1948 року – начальник республіканського геологічного управління. Михайло Котиков – перший Міністр геології УРСР (1965-1967), оскільки до 1965 року Міністерства геології в УРСР не було. Михайло Андрійович - лауреат Державної премії СРСР, кавалер орденів Леніна та Трудового Червоного прапора, мав 5 медалей.

У 1936 році геологічна партія, яку він очолював, проводила геологічні дослідження Каневських дислокацій в районі села Трахтемирова, де Михайло Котиков і познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Марією Оврамівною Чередник.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 

Про велику і багатогранну діяльність Михайла Андрійовича Котикова на трудовому шляху розповідають у вітальній адресі на честь його 70-річного ювілею співробітники Державного інформаційного геологічного фонду України, очолюваного Михайлом Котиковим до останніх днів свого життя. Подаємо текст мовою оригіналу:

Глубокоуважаемый Михаил Андреевич!

Геологи Центральной тематической экспедиции сердечно поздравляют Вас со знаменательной датой - 70-летием со Дня рождения.

Более 40 лет отдали вы, Михаил Андреевич, изучения недр нашей страны. В Вашей биографии много славных трудовых страниц. Это поиски и разведка угольных месторождений в Украине и в Кузбассе, инженерно-геологические исследования для трасс Киевского метрополитена, партийная работа в ЦК Компартии Украины, руководство геологоразведочными работами в должности управляющего Украинским геологическим управлением и на посту Министра геологии УССР. В течение последних 10 лет Вы успешно руководите работой Украинского территориального геологического фонда.

Под Вашим руководством и непосредственном участии открыты, разведаны и переданы промышленности для освоения крупные месторождения коксующихся углей, железных руд, марганца, титана, серы, никеля, калийных солей, барита, пресных минеральных вод, строительных материалов. На базе этих месторождений построены новые рудники, шахты, новые заводы, новые города – Иршанск, Ватутино, Вольногорск, Марганец, Завалье, Новый Раздол, Александрия, Побутское и др.

Родина высоко оценила ваш вклад в развитие минерально-сырьевой базы нашей страны, наградив Вас орденом Ленина, орденом Трудового Красного Знамени, многими медалями и удостоив Вас звания лауреата Государственной премии Украинской ССР в области науки и техники.

Мы знаем и ценим Вас, Михаил Андреевич, как принципиального коммуниста, высококвалифицированного геолога, талантливого организатора и руководителя производства, чуткого товарища. Вы в настоящее время остаетесь на трудовом посту, обеспечивая слаженную, ритмичную работу республиканского геологического фонда – работу, имеющую важное значение для обеспечения успешного выполнения заданий многих организаций Украины.

Желаем Вам, Михаил Андреевич, дальнейших творческих успехов, бодрости и крепкого здоровья. Многие лета!

Будьте счастливы!

Красюк Петро Харитонович (1924-2008)

 Петро Красюк 052

Народився 1 січня 1924 року у селі Трахтемирові Переяслав-Хмельницького району Київської області. Після закінчення семирічки в рідному селі вчився в Переяслав-Хмельницькому педагогічному училищі, два курси якого встиг закінчити до війни. У 1943 році гітлерівці вивезли його на примусові роботи до Німеччини. Після війни закінчив педагогічне училище, в 1958 році заочно і філологічний факультет Рівненського педінституту. Другою батьківщиною для нього стала Поліська земля, а точніше глибинне село Висоцьк над швидкоплинною Горинню, куди він приїхав за направленням на вчительську роботу у 1946 році, де і вчителював тривалий час у Висоцькій загальноосвітній школі Дубровицького району. Член Спілки письменників України, відомий байкар, гуморист. Автор 12 книг байок та гуморесок, лауреат літературних премій ім. Валеріана Поліщука та Микити Годованця.

В 2003 році твори байкаря перевидано у двохтомнику «Вибрані твори».
Помер 8 січня 2008 року. Похований у Висоцьку.

Шаповал Олександр Наумович (1915-1978)

 Дома 1 0007

народився у с.Трахтемирів. З 1953 по 1960 – капітан буксира «Академік Карпінський», з 1960 по 1970 – капітан самоходної баржі «Ангара».

У часи війни був партизаном загону ім. Шевченка. На його рахунку і його побратимів потоплені баржі з зерном, яке німці планували вивезти в Німеччину, брав участь у бойових операціях загону. Олександр Наумович човном перевозив радянських бійців на правий берег при форсуванні Дніпра у вересні 1943 року.

 

Чередник Павло Євграфович, 1925 р.н.

 

УЧИТЕЛЬ ГЕОЛОГІЧНИХ ДИНАСТІЙ

Чередник

До 80-річчя профспілкового лідера розвідників надр України Павла Чередника.

Всеукраїнська профспілка працівників геології , геодезії та картографії торік відзначила свій п’ятидесятирічний ювілей. Серед гостей ювілейного засідання ЦК профспілки був і Павло Євграфович Чередник – третій із п’яти лідерів галузевої профспілки за піввікову історію.

Кожен голова рескому (з 1990 року – ЦК профспілки) мав особливий стиль своєї діяльності. Якщо попередники Павла Чередника - Борис Будкевич та Григорій Стадник більше уваги приділяли питанням організації виробництва, стану охорони та оплати праці, то він вирізнявся великою увагою до профспілкового активу, насамперед його навчання, поширення передового досвіду роботи профгрупоргів , комітетів профспілки геологорозвідувальних та топографо-геодезичних експедицій, а також до раціоналізації та винахідництва. І це не випадково, адже на посаду голови Українського республіканського комітету профспілки робітників геологорозвідувальних робіт він прийшов з посади викладача геофізичних методів розвідки та пошуків корисних копалин.

                                                                                На фото: Голови РК профспілки  працівників геологорозвідувальних робіт                                                                                                                                            Б.В.Нагорнюк, М.О.Кравчук, П.Є.Чередник.

(Газета «Профспілкові вісті» від 8 липня 2005 р.)

-         Мені випало вчитися і Київському геологорозвідувальному технікумі (КГРТ), коли Павло Євграфович курс геофізичних досліджень свердловин. Це був фахівець своєї справи, принципова людина, яка прищепила нам, студентам, любов до своєї професії, - згадує працівник апарату ЦК профспілки, Заслужений працівник профспілок України Микола Дзієнко. – До того ж він був не новачок у профспілковій роботі. Тривалий час очолював профспілковий комітет первинної організації викладачів та службовців КГРТ, обирався до складу ревкому профспілки. Закінчив Вищу школу профспілкового руху ВЦРПС.

Павло Чередник відіграв значну роль у становлення та розвитку галузевої профспілки. Разом з керівниками геологорозвідувальної галузі - Петром Надьожиним, Михайлом Котиковим та Петром Шпаком – багато зробив для розширення мінерально-сировинної бази держави, поліпшення життєвого рівня геологорозвідників: було побудовано багато гуртожитків, їдалень, інших об’єктів соціально-побутового призначення; у польових партіях та бурових бригадах було організовано гаряче харчування.

Після восьми років роботи в ревкомі працював заступником генерального директора обєднання «Північукргеологія» по роботі з кадрами та соціального розвитку. Велику увагу приділяв добору кадрів, економічному та професійному навчанню працівників, роботі дитячої оздоровниці «Алмазний» під Борисполем – однієї із кращих у галузі. Протягом десяти років виконував обовязки голови контрольно-ревізійної комісії ЦК профспілки.

За часів П.Чередника плідно працювали у профспілці голови теркомів та групкомів М.Яременко, В.Мезін, М.Качалуба, Н.Козловська, Ц.Мацковська, О.Махно, І.Коренєв, А.Акименко, К.Рухленко, Б.Чешко, О.Богадиця, Б.Степанов та інші.

Справу Павла Євграфовича на посаді голови ревкому продовжив Борис Нагорнюк, голова групкому профспілки орденоносного тресту «Київгеологія».

Добре склалося сімейне життя Павла Євграфовича. Разом з дружиною Валентиною Миколаївною, економістом за фахом, учасницею Великої Вітчизняної війни та оборони м.Москви, живуть понад пятдесят років. Виховали сина Володимира, який продовжив традиції батьків, закінчив Київський держуніверситет ім.. Т.Г.Шевченка за спеціальністю «інженер-гідрогеолог». Чотири роки працював в Алжирі разом з відомим українським геологом Д.Гурським. Радіють дідусь та бабуся успіхам онука Олексія.

Ювіляр – учасник бойових дій (форсував Дніпро), має сім бойових та трудових медалей, нагороджений орденами «Знак Пошани» та «За мужність» III ступеня.

Серед родичів – 17 геологів, одинадцять з яких закінчили рідний КГРТ. Багато з них освоювали Сибір. Приміром, сестра Марія Євграфівна разом з чоловіком Миколою Степановичем Стеценком закінчили геологорозвідувальний технікум, потім КДУ ім..Т.Г.Шевченка, працювали на розвідці Норильського нікеля,   в Інституті геохімії Ан України старшими науковими співробітниками, написали унікальну геологічну монографію.

Інша сестра Ганна Євграфівна разом з чоловіком Арсеном Сергійовичем Мелешком значний час трудилася на Сході СРСР. Останнім часом вона була начальником відділу кадрів Київської геофізичної експедиції.

Брат Михайло працював у Сибіру начальником геологічного загону, закінчив Морську академію у Владивостоці і зараз є помічником ректора цієї Академії.

Павло Чередник присвятив своє життя роботі з молоддю, працівниками романтичної професії. Він уже давно на пенсії, проте не пориває зв’язок з колективом ДРГП «Пінічгеологія», з профспілковою організацією підприємства(голова групкому Людмила Губ’як), рідного технікуму(директор Володимир Лузан) та ЦК профспілки.

Його непокоять економічні негаразди в країні, низький життєвий рівень працівників галузі, що трудяться на майбутнє держави.

Щиро вітаємо Павла Євграфовича з 80-річним ювілеєм та зичимо міцного здоров’я, активного довголіття, бадьорості, родинного затишку та всіляких гараздів.

Микола КРАВЧУК,

голова ЦК галузевої профспілки,

заслужений працівник соціальної сфери України

Від автора. Під час підготовки цієї публікації, на жаль, не вдалося поспілкуватися з Павлом Євграфовичем, цього не дозволив стан його здоров’я. Матеріали, яка ми наводимо, надали його сестра Мелешко (Чередник) Ганна Євграфівна та Котикова Олена Михайлівна, за що ми їм щиро вдячні.

Чередник Михайло Євграфович, 1938 р.н.

Чередник Михайло 0010

Почесний працівник Морського флоту СРСР. Полковник у відставці, доцент Морського державного університету ім. Г.І.Невельського у м.Владивостоці. 

 

 

Янцелевич Анатолій Савелйович(1917- 1982)

slide 2

Хоча А.С.Я янцелевич народився і не в Трахтемирові, але оскільки його бойова біографія тісно пов’язана з Трахтемирівським півостровом, вважаємо за потрібне навести детальнішу розповідь про цю легендарну особистість.

Переяслав-Хмельницький яхт-клуб щороку проводить регату "ПАМ'ЯТІ А.С.ЯНЦЕЛЄВИЧА", присвячену вшануванню пам'яті чудовій людині, капітану далекого плавання, учаснику багатьох антарктичних та арктичних експедицій, відомому яхтсмену і мандрівнику. Наводимо деякі цитати з публікацій про А.С.Янцелевича, які доповнюють спогади . «Ще у дитинстві марив морем, виношував мрію плавати під парусами.  Навчаючись в Одеській морехідці Янцелєвич бере участь в арктичних експедиціях, що і вплинуло на рішення пов'язати своє життя із північним морем. Анатолій став третім помічником капітана, але війна перекреслила всі його плани. Служити довелося в авіації, а згодом і артилерії. Одного разу, опинившись в оточенні (з полону йому вдалося вирватися завдяки допомозі тодішнього начальника поліції м. Переяслава Лисенка, авт.), Анатолій Янцелевич став у ряди народних месників і брав активну участь у діяльності Григорівського партизанського центру, що базувався у Переяслав-Хмельницькому районі, з'єднанні партизанських загонів Ім. В. І. Чапаєва.
Перед форсуванням Дніпра радянськими військами на Букринському плацдармі Янцелєвич доставив дані про оборону противника, за що був нагороджений орденом Червоного Прапора. Війну продовжував уже на флоті, брав участь у конвоях в Арктику. У повоєнний час на теплоході "Кооперація", де він був капітаном , Янцелєвич здійснює три рейси в Антарктиду. За силу волі, завзяття, цілеспрямованість друзі охрестили Анатолія Савелійовича "залізним капітаном", а з легкої руки учасника експедицій на "Ра" та "Тигріс" Юрія Сенкевича журналісти назвали його "тисяча першим Одісеєм". Однією із яскравих сторінок життя Анатолія Янцелєвича було майже безпрецедентне на той час крейсерське плавання по морях і річках колишнього СРСР під вітрилами швертботу "Пінгвін" і надувного човна "Пелікан". Усього за 16 походів ( 480 діб відпусток) по Європейській частині, Арктиці і Далекому Сході пройдено 44970 км. Під час одного з таких походів, швертбот "Пінгвін" завітав і до Переяслава-Хмельницького, де під час зустрічі з друзями-партизанами Анатолій Савелійович побачив і колишню соратницю по партизанській боротьбі Лідію Семенівну. Невдовзі вони одружилися і поселилися в Циблях. Помер капітан Янцелєвич у 1982 році, залишивши після себе двох синів та двох онуків. Один із його синів Володимир, на жаль, уже теж покійний, як і батько, став полярником, двічі зимував на антарктичній станції «Академік Вернадський». Похований знаменитий партизан, мореход і яхтсмен у Переяславі на Ярмарковому кладовищі.



Прочитано 680 разів

Наші партнери

ГІСДПУНІЕЗМіська радагазета Вісник ПереяславщиниНовий поглядУкрпромпостачПереяславська районна радаТелерадіокомпанія АльтаІнститут мистуцтвознавстваПереяслав-Хмельницька РДАПереяслав-Хмельницька ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІст. №5