Зарубинці

«ЛІТОПИС ЗАРУБИНСЬКОГО РОДУ»

Автор

«Не летять ластівки у Зарубинці» – саме таку назву має ця книга. Названа вона так далеко не випадково.Адже одне з найдавніших поселень в Україні, де впродовж віків жили наші пращури, сьогодні стерте з географічної мапи. З 2006 р., працюючи над науковим проектом «Затоплені села переяславського краю», я записував спогади людей, що пережили примусове виселення під час створення штучного «Канівського моря». Були з-поміж моїх респондентів і деякі зарубинчани. Тоді я вперше дізнався про їх задум написати історію свого, вже не існуючого на сьогодні, села. Ця безумовно корисна для нащадків – нас з вами – справа не була б здійнена без подвижницьких зусиль невеликого гурту людей, патріотів рідного краю, що впродовж років буквально по крихтах збирали з-поміж односельців відомості про своє мальовниче село та людей, що в ньому проживали і яких, всупереч їх волі, у першій половині 1970-х рр. назавжди було виселено з власних домівок. Після цього село перестало існувати.Про нього лишається лише пам’ять його останніх мешканців, яку вони усіляко бережуть і намагаються передати своїм дітям. Саме її з великою шаною та любов’ю до рідної землі і вкладено у цю книгу – книгу-спогад, книгу-оберіг. Історія українського села Зарубинці має глибоке коріння. Поселенські структури, знайдені в цій місцевості, визначили назву окремої археологічної культури – Зарубинецької. Доля цієї землі – наче доля усієї України. Вона позначена князівською та козацькою величчю, а також трагічною палітрою подій новітніх часів. Село, що вижило під час голодомору та відродилося після Другої світової війни, коли, перебуваючи в епіцентрі битви за Букринський плацдарм, було майже вщент зруйноване, припинило своє існування вже у мирний час. Радянською державою реалізувалися величні за своїми інженерними масштабами та задумами проекти. Одним з них було будівництво рукотворних морів – водосховищ Дніпровського каскаду. У Переяслав-Хмельницькому районі внаслідок утворення Канівського водосховища (середина 1970-х рр.) було знищено понад десять сільських населених пунктів, їх мешканці переселилися з обжитих місць та назавжди втратили свою малу батьківщину. Одним з таких сіл, на високому правому березі Дніпра, було село Зарубинці. Цю книгу створила звичайна пенсіонерка та водночас непересічна жінка, уродженка й справжній патріот давнього історичного населеного пункту, де прожила піввіку – Сорокова (Коробка) Софія Федорівна. Доля Зарубинців символічно й промовисто демонструє варварське відношення влади до України, її культури, історії, природи, людей тощо. Інтуїтивне розуміння сакрального значення своєї малої батьківщини, шанобливе ставлення до власного історичного коріння, а також прагнення врятувати та донести до нащадків пам’ять про свій рід – громаду села Зарубинці – надихнули авторку цього видання на значну подвижницьку справу. Адже зібрати подібний масив джерел з історії краю, опрацювати його та подати у вигляді книги, зоріїнтованої на нащадків, – це справжній громадянський вчинок та виключна моральна відповідальність. У книзі зібрано цінні історичні відомості: документи, спогади, етнографічний та фольклорний матеріал, статистичні дані, світлини. Вона – це справжній літопис, на сторінках якого закарбовано історію зарубинського роду. Адже у ній зображено віхи життя людей, що з віку в вік проживали на цій землі, плекали духовне коріння нашого народу, формували ментальні засади української нації, сприяли розвитку державності, яка зародилась тут, на дніпрових кручах, з часів давньої Русі-України. Ця книга є спробою зберегти пам’ять про минуле рідної землі, розповісти про життя зарубинської громади та привернути увагу сучасників до проблем історичної, культурної та духовної спадщини нашого краю. Її структура складається з двох основних розділів та додатків, де авторака у легкому доступному стилі подає зібраний матеріал. У першій частині «З вікової скарбниці» йдеться про історичні віхи, що супроводжували життя людей на цих землях упродовж тривалого часу. Ця частина має поділ на відповідні розділи. Зокрема у розділі «З прадавніх літ» наведено відомості з найдавнішого періоду історії, з моменту заселення до ХVIII ст. – часу першої документальної згадки про село Зарубинці. У розділі «Мені батько говорив» на основі зібраних спогадів подається інформація про життя селян у дорадянський період та на початку становлення радянської влади. У розділі «Село у центрі Букринського плацдарму» публікуються спогади та інформація з періоду воєнного лихоліття 1941-1945 рр. Розділ «Вмирали і народжувалися знову» висвітлює відбудову села у післявоєнний час. Розділ «Викорчували родове дерево» присвячено переселенню родин зарубинчан на нові місця внаслідок побудови Канівського водосховища на Дніпрі. У розділі «Украдена Батьківщина» йдеться про перепетії спроб та намагань зарубинчан повернутися в рідні місця вже в умовах незалежної України. У другій чстині книги «На спомин рідної землі», яка має чотири тематичні розділи, у яких зібрані матеріали, що охоплюють культурну спадщину цього краю. Зокрема у розділі «Зарубинецькі історії» зафіксовані деякі моменти з приватного побутового життя зарубинчан. У розділі «Зарубинецьке весілля» у повному обсязі наводиться традиційний весільний обряд, що містить характерні місцеві особливості. У розділі «Пісня із Зарубинських гір» записано тексти народних пісень, що виконували місцеві мешканці у період ХХ століття. У розділі «Зарубинецька топоніміка» подається список зі ста чотирьох місцевих топонімічних назв: урочищ, водойм, кутків, вулиць тощо. У частину «Додатки» потрапили різноманітні матеріали, що мають довідковий та ілюстративний характер. У першому з чотирьох розділів – «Таблиці» – уміщено дванадцять таблиць, де у певнему логічному погрупуванні наводяться гоподарства, родини та прізвища окремих людей відносно села Зарибинці у його історичному розвитку. У розділі «Документи та матеріали» з-поміж іншого подається переписка 1990-х – 2000-х рр. щодо повернення зарубинчан у рідне село. Розділ «Карти, схеми, плани» містить деякі допоміжні картографічні матеріали, зокрема авторські схематичні креслення території с. Зарубинці. У розділі «Фотолітопис» зібрано двісті сорок шість світлин, що наочно ілюструють віхи життя зарубинчан. Зокрема, даний розділ поділений на такі частини: «З родинних архівів», «Мої односельці», «Господарське життя», «Культурне життя», «Освіта», «Краєвиди рідної землі», «Зарубинецькі зустрічі». З-поміж цього для ілюстрації текстів у книзі використані сто чотирнадцять документальних світлин. До частини «З родинних архівів» увійшли світлини з родинного архіву авторки цієї книги Сорокової Софії Федорівни, а також подружжя Дяченків – Дяченка Юхима Ничипоровича та Дяченко (Кравченко) Василини Федотівни. У частині «Мої односельці» зібрані фотографії розділені на три тематичні блоки: «Зарубинецькі остарбайтери», де подано світлини зарубинчан вивезених на примусові роботи до Рейху, «Захисники рідної землі» – містять різночасові світлини військових, мешканців с. Зарубинці та «Миті з минулого життя» – різні світлини, де увічнено людей, що прживали у с. Зарубинці упродовж ХХ століття. Чотири наступні частини містять тематичні фотографії відповдно до своїх назв. У заключній частині – «Зарубинецькі зустрічі» – уміщено світлини з зібрань зарубинецької громади за останнє десятиліття. Усі світлини мають детальні, поіменні підписи, з вказанням хронологічних дат та інших встановлених відомостей. Також у книзі подано список літератури (монографії, статті, періодична преса тощо), яка була використана при її підготовці та може зацікавити дослідників історії рідного краю. На завершення слід зауважити, що проведена редакційна та укладацька робота над книгою мінімально позначилася на авторському задумі. Структурна композиція, а також певні коментарі та уточнення, здійснені за безпосереднім погодженням з автором. Безсумнівно історико-краєзнавчий нарис «Не летять ластівки у Зарубинці» є вагомим внеском у збереження пам’яті про наше минуле. Особливої цінності набуває він з огляду на те, що присвячений вже неіснуючому населеному пункту.

Автор: Тарас Нагайко – к.і.н., член Національної спілки краєзнавців України.

Прочитано 610 разів

Наші партнери

ГІСДПУНІЕЗМіська радагазета Вісник ПереяславщиниНовий поглядУкрпромпостачПереяславська районна радаТелерадіокомпанія АльтаІнститут мистуцтвознавстваПереяслав-Хмельницька РДАПереяслав-Хмельницька ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІст. №5