ІСТОРИЧНЕ МИНУЛЕ РІДНОГО КРАЮ
ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ТВОРЧОСТІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА
|
|
Найбільшою гордістю для нас є факт перебування Т.Г.Шевченка, геніального поета і художника, в ряді сіл, які сьогодні затоплені водами Канівського водосховища, зокрема перебування його на Правобережжі – в селах Монастирок і Трахтемирів.
Протягом всього життя Тарас Григорович проявляв глибокий інтерес до історії та культури свого народу, починаючи з глибокої давнини. Він вивчав різноманітні історичні та культурні пам’ятки, розглядаючи їх як безпосередніх свідків минулого: економічного, соціального та духовного життя людей. Така повсякденна наполеглива праця, велика за масштабами та практичними наслідками, посідала важливе місце у його творчості і надихала поета на написання нових творів.
Інтерес до історичних подій та пов’язаних з ними різноманітних пам’яток бере початок від численних розповідей його батька, а особливо діда Івана, який, до речі, прожив 115 років, та інших старих людей. Дід Іван був живим свідком Коліївщини (це народно-визвольне повстання на Правобережній Україні у 1768 р.). Коліївщина – один із етапів гайдамацького руху, де селянство боролося проти кріпосницького гніту польських і українських феодалів. Тож малий Тарас знав про минуле рідного краю, про героїчні козацькі походи і звитяжні справи гайдамаків у боротьбі народних мас за національну незалежність і соціальну справедливість, проти іноземних загарбників, чужих (перебування під владою шляхетської Польщі) і своїх поневолювачів.
Ці розповіді знайшли згодом відображення в його творах, зокрема у славнозвісній поемі «Гайдамки». Пам’ять молодого поета активно збагачувалася почутим і побаченим під час його ранніх мандрівок, зокрема і подорож до Гайдамацького центру - Мотронинського монастиря поблизу Чигирина. Тут на цвинтарі було поховано коліїв, а серед богомольців були й такі, хто особисто знали учасників гайдамацького руху. Йшло поступове визволення ними сіл і міст Правобережної України , у тому числі від Чигирина до Ржищева на кінець XIII ст.. повстанцями була звільнена практично вся територія вздовж Дніпра. Ймовірно, села Монастирок і Трахтемирів теж потерпали від релігійно-національного утиску, кріпосницького ладу, феодалів та влади шляхетської Польщі і були звільнені у 1790 році. Шевченко високо цінував гайдамаків, називаючи їх борцями за «святу правду-волю».
1843 року була створена Київська наукова установа – Археографічна комісія , завданням якої було виявлення, збирання та публікація історичних документів, відомостей і фіксація пам’яток старовини, організація і здійснення археологічних розкопок та публікація результатів досліджень. До речі, археографічна Комісія була створена для того, щоб документальними даними спростувати претензії польської шляхти на Правобережну Україну. Отже, цій справі надавалося великої державної ваги.
Генерал-губернатор Бібіков зобов’язує не тільки виявити і описати пам’ятки старовини (церкви, могили, городища), а й супроводжувати зарисовками, схемами, малюнками, виконаними досвідченим художником. Таким художником до участі в Комісії був запрошений і став її членом Т.Г.Шевченко з вересня 1845 року. Він замальовує історичні, археологічні, архітектурні та інші пам’ятки і відтворює події, пов’язані з цими пам’ятками у своїх творах «Варнак», «Княгиня», «Близнецы», «Археологічні додатки».
Описуючи у своїх творах кургани, могили ми сьогодні дізнаємося про минуле нашого краю. Кургани, могили, городища є характерними як для Лівобережжя, так і для Правобережжя Дніпра. Історики вважають, що, наприклад, кургани з’явилися ще в епоху міді-бронзи (це III-поч.I тисячоліття до н.е.) і споруджувалися до пізньосередньовічного часу, тобто до XVI ст. , але за життя Шевченка вивчення їх не проводилося, тож більше беремо до уваги народні легенди і пов’язуємо ці могили з історією козацтва (зокрема запорізького з XV ст.) і сприймаємо ці могили як німих свідків важкої героїчної боротьби українського народу за свою свободу і незалежність. Так розумів це і Т.Шевченко, оскільки багато разів підкреслював це у своїх поетичних творах, таких як «Гайдамаки», «Тарасова ніч», «Тризна», «За байраком байрак» і інших. Могили датуються різним часом.
Щодо Переяславщини, то він описує Трибратні могили (по шляху в бік м.Києва), Виблу Могилу, що знаходиться в трикутнику «Березань- Яготин- Переяслав», а також Богданову могилу – високий курган по Золотоніській дорозі.
Далі Шевченко описує, що поряд з Богдановою Могилою на південь від Переяслава «впадает в древнее русло Днепра бесконечный вал, неизвестно когда и для чего построенный». Є твердження серед дослідників про те, що цей вал є одним з тих численних Змійових валів, поширених в Середньому Подніпров’ї однаково по обидва боки Дніпра на межі між лісостеповою і степовою природними зонами. Щодо «безкінечного валу», про який згадує Т.Шевченко, то він тягнувся аж до Зарубського броду через тепер уже затоплене В’юнище. Мало хто знає про існування тут великих курганів: Свидова Могила, Бавина Могила, Довга Могила і інші – тепер, на жаль, лишилися на дні Канівського водосховища.
В середині серпня 1845 року Т.Шевченко приїхав до Переяслава і днів 10 гостював у лікаря Козачковського, з яким він виїздив і за межі міста, адже природа нашого краю Тарасу Григоровичу дуже сподобалася. Та коли в травні 1847 року він знову був заарештований та відправлений на 10-річне заслання в Орську кріпость, стан здоров’я поета погіршився і він був сповнений важкої туги за рідним краєм, за Україною. В одному з листів від 16.07.1852 р. до Козачковського він напише: «Помните ли нашу с вами прогулку за Днепр в Монастырище на гору? Вспомните тот чудный вечер, ту широкую панораму и посредине ее длинную широкую фиолетовую ленту Днепра, а за лентой фиолетовой блестит как из золота кованный Переяславский собор. Какая-то чудная, торжественная тишина. Помните, мы долго не могли промолвить слова, пока, наконец, белое, едва заметное пятнышко не запело: та яром, яром за товаром… Чудный вечер! Чудный край и песни дивные!»
Туга і сум у поета пов’язані з тими важкими обставинами, які лягли на його долю. Та разом з тим він переживає загальне становище кріпаків, не залишає старої теми – боротьби за народні інтересі, продовжує лінію революційно-демократичної ідейності, незважаючи на значно складніші, важчі умови життя і творчості. Свідомість революційного поета настільки висока і незламна, що він і не думає «про заборону писати, виявляючи цим свою незламність у боротьбі з царизмом». Доказом цього є ряд творів, написаних уже в період перебування на засланні, зокрема у другій половині 1847 року в Орській кріпості був написаний вірш «Сон» (Гори мої високії) про Монастирок (Монастирище) і Трахтемирів:
Гори мої високії,
Не так і високі,
Як хороші, хорошії,
Блакитні здалека.
З Переяслава старого,
З Виблої могили,
Ще старішої… мов ті хмари,
Що за Дніпром сіли.
Іду я тихою ходою,
Дивлюсь – аж передо мною,
Неначе дива виринають,
Із хмари тихо виступають
Обрив високий, гай, байрак;
Хати біленькі виглядають,
Мов діти в білих сорочках
У піжмурки в яру гуляють,
А далі сивий наш козак
Дніпро з лугами виграває.
А онде, онде за Дніпром,
На пригорі, ніби капличка,
Козацька церква невеличка
Стоїть з похиленим хрестом.
…..
І Трахтемирів геть горою
Нечепурні свої хатки
Розкидав з долею лихою,
Мов п’яний старець торбинки.
А он старе Монастирище,
Колись козацькеє село,
Чи те воно тойді було?..
Та все пішло царям на грище:
І Запоріжжя, і село…
І монастир святий, скарбниця, -
Все, все неситі рознесли!..
А ви, ви, гори, оддали!!!
Бодай ніколи не дивиться
На вас проклятії! Ні, ні…
Не ви прокляті… а гетьмани,
Усобники, ляхи погані!
Простіть, високії, мені!
Високії! І голубії!
Найкращі в світі!.. найсвятії!
Простіть!.. Я богу помолюся…
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого бога
За неї душу погублю!
Над Трахтемировим високо
На кручі, ніби сирота
Прийшла топитися… в глибокім,
В Дніпрі широкому … отак
Стоїть одним одна хатина…
З хатини видно Україну
І всю Гетьманщину кругом.
Під хатою дідусь сивенький
Сидить, а сонечко низенько
Уже спустилось над Дніпром.
Сидить і дивиться , і дума,
А сльози капають … «Гай, гай!...
Старий промовив: - Недоуми!
Занапастили божий рай!..
Шевченко намагався у своїх творах точно й правдиво відтворити історичні події. Ідучи за переказами та усною народною традицією він не порушував у цілому історичної правди, хоча як поет він мав повне право на художню вигадку або зміщення історичних фактів. Тому, вважаю, що всі історичні події і факти, які стосувалися б нашого краю, є найбільш реальними. У вірші «Сон» він теж вдало відтворює події українського козацтва та історичну роль сіл і Монастирка, і Трахтемирова в цей період. І коли село занепадає – це засмучує поета.
У 1648-1654 роках триває визвольна війна українського народу проти польської шляхти . Трахтемирів на той час є центром козацтва з розташованим у ньому монастирем-шпиталем для запорожців. Та поляки, відступаючи, зруйнували його.
У повісті «Близнецы» Тарас Шевченко пише: «Далеко, очень далеко от моей милой, моей прекрасной, моей бедной родины я люблю иногда, глядя на широкую безлюдную степь, переносить мысленно на берег широкого Днепра и сесть где-нибудь, хоть, например, в Трахтемирове, под тенью развесистой вербы, смотреть на позолоченную закатом солнца панораму, и на темном фоне этой широкой панорамы , как алмазы, горят переяславские храмы божьи, и один из них ярче всех сверкает свою золотою головою. Это собор, воздвигнутый Мазепою. И много, много разных событий воскрешает в памяти моей, воображая себе эту волшебную панораму!» [8,73].
Чому у повісті згаданий саме Трахтемирів, коли за думкою більшості дослідників життя і творчості Кобзаря у середині серпня 1845 року його з Андрушів перевезли до Монастирка, там він піднявся на гору, можливо пообідав із рибалками і …все? Ні, не все. Поет тоді ж таки, мабуть, по верхній дорозі, ходив у Трахтемирів (до речі, з гори над Монастироком Трахтемирів просто неможливо побачити), зустрічався з його жителями, ба, більше того, звернув увагу на їхній промисел – видобування міцного каменю-пісковику та виготовлення з нього жорен для млинів, якими торгували на таких великих недільних базарах, які збиралися в Ходорові, Ржищеві, Переяславі та інших містах, забезпечуючи своїми виробами ледь не всю Україну. І тут треба віддати належне дослідникам Г.М.Шовкопляс та І.Г.Шовкопляс - авторам книги «За покликанням серця», яка вийшла друком у 1990 році і пролила світло на цю білу пляму у вивчення біографії Тараса Григоровича. Тепер стає зрозумілим, звідки у поета взялися трахтемирівські «нечепурні хатки», яких з Монастирка (Монастирища) він аж ніяк не міг розгледіти, і «капличка з нахиленим хрестом» , і хатина, з якої «видно Україну», бо вона теж стояла «над Трахтемировим високо».
Та, мабуть, дуже б засмутився Т. Г. Шевченко, з приводу сучасного вигляду Дніпра з того ж таки Трахтемирова чи Монастирка, побачивши втрачені луки, пасовиська, затоплені села, руйнування улюблених ним гір Правобережжя. Мабуть, він би ще раз вигукнув: «Недоуми! Занапастили божий рай!..».
Джерела і література
- Афанасьєв-Чужбинський О. С. Спомини про Т. Г. Шевченка. – К. , 1982.- С102 – 103.
- Бугай А. С. Змійові вали Київщини// Укр. іст. журнал. – 1970.- №6- С74-83.
- Вязовський Г. А., Данилко К. Ю., Дузь І. М. Т. Г. Шевченко. Біографія. – вид-во Київського університету. 1960. – С 252-258., 7-20.
- Історія міст і сіл Української РСР: Київська область. – К. , 1971. – С 149-163.
- Кирилюк Є. П. Т. Г. Шевченко – життя і творчість. Державне видавництво «Художня література»; К. – 1959. С.674.
- Пам’ятні місця Київської області. Короткий путівник. К., - 1958. С 48-56.
- Т.Шевченко. Кобзар. – видавництво художньої літератури «Дніро». К. – 1974. С 341-345.
- Шовкопляс Г. М., Шовкопляс І. Г. За покликанням серця; Пам’ятки історії та культури в житті і творчості Т. Г.Шевченка. – К. ; Наукова думка., 1990. – 168 с.
